Документальне та ігрове кіно. Обидва — витвори кінематографічного мистецтва, обидва —інструменти донесення інформації. Багато спільного, але відмінного ще більше. Що ж таке для мене документальне кіно?

На мою думку, авторське документальне кіно (в чистому вигляді) — це можливість показати справжнє життя без прикрас, знайти захоплюючі деталі в буденності. Саме завдяки таким деталям у фільми режисер може вкласти неймовірний зміст у, здавалося б, звичайні речі. Прикладом, що підтверджує мою думку є абсолютна класика документального кінематографу фільм «Кінець». Велика кількість підтекстів та рівнів сприйняття є ознакою найвищого рівня мистецтва. Ми дивимось на звичайну, здавалося б, поїздку купки людей, а бачить в цьому кожен щось своє. Хтось, заглядає у купе і намагається прослідкувати сюжетну лінію, а хто дивиться у кінець, очікуючи прибуття потягу. Такі фільми зумушують бачити неймовірне в звичайному.

Документальне кіно є для мене також і прикладом інтелектуального кінематографу. Адже для того щоб зрозуміти іноді й філосовський посил потрібно мати не тількии багаж знань, а й певний світогляд, певне абстрактне мислення. Ці фільми змушують ніби читати «між строк». Прикладом такого витвору є фільм «Шаговік». У професії людини, що доглядає та слідкує за кіньми хтось не побачить для себе нічого цікавого. А Борис Галантер, режисер фільму, не тільки побачив закономірність життя та устрій соціальної системи, а й зміг передати цей посил глядачам через картинку, використавши свій спосіб кодування. Тож, такі фільми дають змогу не тільки дивитися, а й роздивлятися і бачити.

Таким чином, після курсу «Авторського документального кіно» даний вид фільмів відкрився для мене з нового боку. Тепер я намагаюсь у кожній деталі побачити не те, що зафіксовано об’єктивом камер, а те, що хотів би мені сказати сам автор. І я це бачу.

Автор: Ольга Садомова.