Кожна людина рано чи пізно повинна обрати свою професію. І ось я визначився. Мене захопила професія журналіста. Чесно кажучи, я не знаю, чому. Я вирішив це спонтанно. Просто взяв і сказав батькам: «Я хочу бути журналістом». Так, це є не простою роботою, і не примхою вибору, а покликанням.

Кажуть, що преса «брудна», що вона не здатна нічого донести до людей. Саме так і було декілька останніх років. Журналісти України намагалися вхопити ласий шматок з Європи, трішки позичити новин у США. Чомусь звикли ми писати про те, що трапляється десь далеко за океаном, а те, що під самим, вибачте, носом, що просто перед нами і заслуговує на першочергову увагу – оминаємо, мабуть, лякаючись непередбачуваних наслідків.
Напевно, я хочу бути журналістом тому, що люблю правду. Тому, що хочу щось змінити на краще, Тому, що не розумію, чому преса мовчить там, де вона потрібна. Тому, що ненавиджу несправедливість. То хіба не таким має бути журналіст? Хіба він не повинен писати правду про те, що бачить, що відчуває? Робити все, аби тільки донести до людей щось добре, втішати словом, коли важко.
Я хочу стати журналістом не тому, що це модно. Я розумію, наскільки важка ця робота. Я хочу бути журналістом саме тому, що я не боюся труднощів. Тому що спілкування з людьми – це найпрекрасніше, що в нас є. Я хочу знаходити цікаве, відкривати нове і наголошувати на важливому. Можливо, я хочу надто багато, але це моя мрія.
Саме тому я хочу стати журналістом. І вже розпочав свій шлях до здійснення мрії: щосуботи відвідую школу юного журналіста, що при факультеті журналістики Національного університету «Одеська юридична академія».

Ігор Ісаєнко.