А це вже не що інше, як підручник, і мушу визнати – це masthave для журналістів, та й всіх, хто пише тексти. Бо справжню корисну пораду, може дати той, хто сам досяг чогось в сфері своєї діяльності, а Валерію Абрамовичу є що сказати, от в книзі він і наводить багато прикладів з власної практики.

• Думка – корінь публіцистики. Добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре думає.

• У журналістиці – як у вокальному мистецтві: немає голосу, і нічого не допоможе – ні знання нотної грамоти, ні мікрофон.

• Мені кажуть: кинь пити, курити і доглядати за жінками, і ти проживеш на п’ять років більше. “Ні, -думаю про себе, – ви краще скажіть, що мені кинути, щоб продовжити не старість, а молодість?!”

• У співрозмовника, мені здається, завжди повинно бути відчуття, що журналіст не блукає в темноті, а точно знає, що йому потрібно. Це відчуття забезпечує успіх.

• Щоденні газети спізнюються рівно на добу, тижневики – на шість днів, щомісячники – назавжди.

• Кількістю знаків оклику ще ніхто не зміг компенсувати внутрішньої холодності, нікому ще не вдавалося трьома крапками прикрити беззмістовність.

• Таланти обслуговують сучасників, генії працюють на віки.

•  Світло в кінці тунелю можна побачити, лише увійшовши в тунель і пройшовши спочатку в темряві.

• Щоб заздрити, треба хоча б розуміти велич того, чому заздриш.

• При інтерв’ю потрібно задавати герою питання, на які він не може відповісти “так” чи “ні”.