Повітря меншає. Відчуття, ніби щойно потрапила в казку «Рукавичка», але замість самої рукавички – анти-кафе «Hub Гостиная».  Прозираю крізь щілину між приміщенням і вулицею – натовп. Тепер ця ситуація нагадує сторінки підручника, які ілюструють період застою в Радянському Союзі, але ж дякувати Богу, все не так. Просто сьогодні 16 травня Одеса стала останнім містом презентації книжки «Життя Марії» Сергія Жадана. Тішуся з того, як добре, що була у цьому ж місці на прес-конференції письменника декілька годин тому. Встигла «здобути» місце біля сцени, сидяче!

Перед зустріччю з журналістами самого Жадана помітити було не легко. Худорлявий та в звичайному одязі Сергій з серйозним виразом обличчя сховався за комп’ютером, мабуть, готувався. Проте, як тільки письменник розпочав прес-конференцію, усі зрозуміли: квитки на літературний вечір точно розкупили, перед нами – персона номер 1. «Для нас сьогодні завершується надзвичайно цікавий, насичений і динамічний період життя. Ми за ці півтора місяці не просто об’їздили 27 міст, а побачили зблизька кілька тисяч людей, які не просто цікавляться літературою, а які часто є волонтерами, активістами, громадськими діячами, намагаються щось для себе в цьому світі зрозуміти, якось цей світ для себе сприйняти», – так він привітав оточуючих, закцентувавши увагу, що саме Одеса закриває їхній з видавцем Святославом Помаранцевим тур.

«Життя Марії», маленька зелена книжечка, яка наповнена величезним сенсом, смисловим навантаженням – причина ще однієї черги всередині Хабу. Не встигала на хвильку покинути власне місце, як вже не можу його дістатися. Чую десь попереду веселий жіночий голос: «Оце час! Люди стоять в черзі за книгами!». І справді, ланцюг від входу до сцени полонить весь вільний простір: присутні бажають придбати збірку з шістдесятьма віршами самого автора і двадцятьма перекладами поезій Чеслава Мілоша, де – і любов, і війна, і релігія…

Вірші писав та складав в єдину історію протягом «року, півтора, двох». Тоді він вирішував наріжне питання: «Чи може існувати культурний процес в умовах війни?». Нові знайомства, цікаві ситуації, спілкування з людьми, їхнє життя дали відповідь поетові. Про це на прес-конференції розповів Сергій Жадан:  «Для мене тоді було дуже гострим питання, наскільки культурний процес є доречним в умовах війни. Можливо, варто відмовитися від цього всього, тому що в країні війна, щоденно гинуть люди. Це тривало кілька місяців і викликало дуже багато запитань до самого себе. Потім ми поїхали в Слав’янськ. Спілкуючись з людьми, почув, що вони просять, що треба приїжджати, потрібно щось робити. Ми почали їздити, і власне це така парадоксальна штука, що сьогодні література, культурні ініціативи, зокрема, там, на Сході, є більш затребуваними, ніж до війни». Митець також зазначив, що нікому «вправляти мізки» літературою не намагається, для нього це – терапія, а для українців – спроба нагадати про нормальне та мирне життя. «Навіть під час війни життя не обмежується страхом, невпевненістю і тривогою. Усе-таки, яким би не був страх, якою б не була тривога, триматися все одно потрібно за ті речі, які нас формували, ті речі, які нас власне робили такими, якими ми є: кіно, література, театр. Для когось – релігія, для когось –  якесь навчання. Ті речі, які півтора роки тому здавалися очевидним та простими, вони сьогодні просто забулися, а нагадати про них можна прочитавши вірш».

Крок за кроком, рух за рухом, неначе обережний шпигун, йду до цілі. Однак чиясь рука на моєму плечі змушує озирнутися й звернути увагу на дідуся, який невпевнено запитує, чи можна подарувати Сергієві диск релігійних пісень. Я киваю на знак згоди, але йому цього не досить: «Я не понимаю украинский язык, скажите, пожалуйста, а книжка религиозная? «Жизнь Марии» называется». Перекладаю для нього те, що почула трохи раніше: «Это нечто другое».

«Життя Марії» це доволі популярний біблійний сюжет, який використовують як іконописці, так і письменники. Жадан вбачає в цьому персонажі не ту особу, яка творить історію. Його книжковий герой це свідок драматичних подій, який знаходиться серед масштабного історичного розламу.  «Людина, якщо брати ікони, то вона знаходиться трохи збоку, за всім цим спостерігає. Той голос бідної людини, про який писав Мілош. Усі ці історії з Ісусом. Для мене Марія є таким персонажем. Цивільна людина, яка раптом опинилася свідком якихось надзвичайно драматичних значимих цивілізаційних речей», – пояснив поет релігійну тематику в збірці. Сергієві було цікаво поєднувати це з подіями, які відбуваються зараз, адже війна схилила людей на бік церкви. Але власні вірші він релігійними не назвав: «Усі сьогодні носять хрестики, розп’яття, всі вішають іконки, хтось ходить до церкви, для когось це серозне повернення до релігії. Для більшості використання релігійної символіки, як таких оберегів, тому що є величезне відчуття невпевненості,  загрози, тривоги. В когось – страху, в когось – істерики. Люди намагаються хапатися за такі обереги, за якісь якорі, які їх триматимуть, які даватимуть рівновагу. Мені теж цікаво на це реагувати. Саме тому в книзі теж багато релігійної символіки, біблійної, хоча назвати ці вірші релігійними не можу. Вони не релігійні. Це в принципі дещо інше».

Жартівливий голос видавця лунає зі сцени, щоб підтримати цей дух змагань «Отримай збірку Жадана». В руках міцно тримаю головний приз вечора. Вже встигла обережно, ледь-ледь торкаючись пальцями твердого паперу, погортати сторінки із запахом лісу, почитати вірші про рибу, розгледіти закордонні та українські пейзажі, які створив не тільки дизайнер Ілля Павлов із харківської студії дизайну, а й Сергій Жадан. Поки Святослав Помаранцев розважається, вигукуючи: «Не хвилюйтеся, книжки закінчуються…Я маю на увазі по цій ціні закінчуються», я уявляю подорожнього письменника у Вільносі із фотоапаратом на шиї, який робить знімки української церкви. Доки такі картини розгулюють в моїй голові, черга поступово виплескує мене до стільця. Вибачаюся за свій нахабний крок, що поцілив на ногу… одеського поета Євгенія Сої? Отакої! Розумію, що сьогодні в Хабі і море з людей, і дюжина камер, і літературний бомонд… «Нас страшенно тішить, що вас так багато. Я сподіваюся, вам буде цікаво. Я принаймні вже вам вдячний, що ви прийшли», – натхненно говорить Сергій Жадан та простить вимкнути яскраве світло. Людей настільки багато, що письменник пропонує декому сісти на сцену. Лише маленький спалах біля Сергія, зал охоплює м'яка темрява. Читає. Слухачі, неначе молитву, повторюють за Жаданом вже завчені слова:

Протягом довгих років
життя половлює боржників
і робить із атеїстів та клерків
місіонерів та чоловіків:

йти в одній із ватаг,
писати знамення на прапорах,
вірити в те, у що насправді не віриш,
не боятись того, що вганяє в страх. 

Своїм ритмом, який не можливо не впізнати, цим маршем поет вколисує гостей. Кидаю погляд і бачу, як дівчата закривають очі від задоволення. Голос Сергія пестить слух кожного присутнього. Поволі й сам починаєш забуватися, віддавшись дивним маренням про Марію, про тих, кого немає в соціальних мережах, про біженців, про війну, про кохання, де завжди є він і така зворушлива вона. Слова відлунюють всередині емоціями, які ще мить – і виступлять на твоєму обличчі. Історії, наче вода, перетікають з одного гирла в інше. Спостерігаєш фільм з декількома сюжетними лініями, тому головного героя виокремити важко, але це точно не автор, ні, він лише дає слово то їй, то йому.

«Ця книга максимально не егоцентрична. Образ автора, ліричний персонаж, поет він відведений максимально вбік. Для мене було важливо не самому висловитися, як почути голоси інших. Багато реальних персонажів, багато персонажів, які, можливо, не реальні, але вони цілком могли би бути в цій реальності. У цій книзі є такий цикл «Чому мене немає в соціальних мережах». Це цикл документальних верлібрів без якихось красивостей, метафор. Якраз це вірші з війни. Там персонажі, які справді живуть, жили в конкретних містах з якоюсь реальною біографією», – відповів на запитання одного з журналістів Сергій Жадан. Також він додав, що вірші створені не рандомно, вони впорядковані, складені в одну сюжетну канву: «Їх, як мені здається, об’єднує якийсь настій, атмосфера спорідненності, того, що потрібно триматися один за одного. Тут суто технічно, стилістично багато речей між собою пов’язані. Мені здається, ця книга доволі цілісна, принаймні я її такою писав. Вона писалася саме, як книга, з наскрізними темами, метафорами, образами».

Останні звуки з «Життя Марії» доносяться в зал. Помічаю, що це далеко не кінець. Глядачі довго аплодують, після чого одразу починають просити «ще, ще, ще!». Сергій не може відмовити такій кількості людей і прочитує «Месопотамію», «Вогнепальні й ножові», хтось простягає йому до рук червону збірку «Динамо Харків»… Так приємно минають три години.

Наступного дня соціальні мережі одеситів заполонили тексти подяки, фотографії та вірші Сергія Жадана. Сам письменник залишив такий запис на своїй сторінці у фесбуці:

«Дорогі брати і сестри.

Дякуємо #‎Маріуполю, #‎Херсону, #‎Миколаєву та #‎Одесі. На цьому наші презентації завершуються. З вами було надзвичайно затишно й цікаво. Попереду Луганщина, але це вже трішки інша історія. Слідкуймо за афішами, будьмо уважні.

П.С. Дорогі одесити. Всі кошти з проданих учора у вашому чудовому місті квитків (більше 5 000) ми вирішили передати одному з дитячих будинків на Луганщині. Сподіваємось, ви не проти.

Всім добра».

Касяненко Наталія