- Деталі
- Категорія: Проекти
Бакалаврская работа Яны Самко переросла в нечто большее.
«Все в світі існує для того, щоб бути відображеним на фотографії»
Сьюзен Зонтаґ
Чому я почала займатися фотографією? – На це питання мені самій важко знайти відповідь. Іноді мені здається, що фотографія завжди була невід’ємною частиною мене. З дитячих подорожей я неодмінно привозила фотоплівку, більшість кадрів з якої берегли у собі місцеві краєвиди.
Це нині, з появою інтернету та цифрової апаратури, нікого вже не здивувати фотографією браслета, забутого кимось в джерелі чи мильної бульбашки на фоні хмар. А тоді... Це було мистецтвом, моїм маленьким, но мистецтвом.
Минав час, і колекція фотокарток із зображенням архітектури і природи стали доповнюватися ще й людьми. Такі знаєте, перші невмілі кроки дитини, але скільки ж щастя приносять вони.
Саме фотографія стала причиною мого вступу на журналістику. Вона стало тією ключовою частиною, яка поєднала усе бажане мені в майбутній професії. В університеті я й познайомилась з одеським фотографом Олегом Володимирським, який не тільки розкрив таємниці фотомистецтва, але й показав усю розкіш та силу світу фотографії.
З того моменту пройшло 4 роки. За цей час я спробувала багато жанрів, локацій і способів обробки фото. Та при цьому фотографування завжди залишалось в рамках навчання, роботи чи особистого життя. Хотілося більшого…Тому дізнавшись, що потрібно знайти унікальну тему для дипломної роботи, сумнівів не було – ось воно.
Мені не хотілося створювати звичайний фотожурнал, один з тих, які пиляться на вітринах крамниць. До того ж працюючи у одеських виданнях я не переставала чути про фотостандарти, які іноді могли змінити інформацію «на 180 градусів». Так народилася ідея проекту «Фото поза рамкою», метою якого було продемонструвати існування фотографії без правил у зйомці та обробці. Такі знімки позбавлені маніпуляційного змісту та дозволяють аудиторії самостійно зрозуміти зміст зображеного.
Подібні нестандарти спричинюють критику в професійному світі фотографії, з подальшим віднесенням їх до неприйнятих видів фотокадрів. Зокрема, це обумовлюється тим, що фотожурналістика все більше становиться художньою, а журналістська фотографія – артом.
«Маяки душі» - одна з рубрик в цьому журналі, яка демонструє зйомку портретів не за існуючими правилами. Ця серія знімків зображає людей, обличчя яких приховане або відвернуте від об’єктиву камери. Такі фотознімки змінюють виконання функцій з первинних на вторинні, а саме пізнання й аналіз. Через неможливість закласти в портрет певну міміку та погляд автор надає аудиторії особисто дібрати невистачаючих елементів, відповідно до своїх поглядів та думок. Таким чином, подібне зображення позбавлене прогнозованого інформаційного та емоційно-психічного змісту
Достовірно невідомо, хто саме впровадив тенденцію на зйомки «безликих портретів». Адже новий жанр одразу почав використовуватися багатьма фотографами-любителями. Саме завдяки фотоциклам, так званих безликих людей стали відомі, такі імена, як Петті Майер, Кріс Озер та Олександр Бордеро. При цьому, автори зобразили жанр зовсім по-різному. Так, Петті Майер знімає жіночі постати в півоберта, обличчя яких сховано довгим волоссям. Колишній джазовий музикант Кріс Озер фотографує людей спиною до камери на фоні багатокомпонентних міських чи лаконічних природних пейзажів. А в роботах Олександра Бордеро безликі портрети постають у вигляді тіней, частково залитих плямами білої краски.
Можна ще довго розповідати про фотоцикл «Маяки душі». Та краще за це зробить вступне слово до даної рубрики та самі фотографії.
Письменники люблять казати, що їх книгу найкраще за все зрозуміють ті, хто вміє читати поміж рядків. Так, саме ось ці пробіли між рівними стрічками літерів. Подібні словесні примхи звикли пробачати творчим особам. Та зазначений вислів вже давно перейшов в різні види мистецтва й посів там чинне місце.
Фотографія не стала виключенням.
Ми звикли до портретних зйомок, де постать людини проявляється у повній своїй красі. Різноманітність образів чи повсякденність – вибір за вами. Головне в такому форматі – ви й камера. Саме вона зафіксує в кадрах усі сторони вашої душі.
Але якщо прибрати з фотокартки літери та залишити порожні рядки? Чи зможете ви прочитати людину не за мовою обличчя, а за мовою тіла.
Серія фотографій «Маяки душі» надає можливість зазирнути за рамки стандартного перегляду фото й порушити головну вимогу портрета – «обличчя й погляд».
Яна Самко
