На початку навчання ми майже не контактували, але я вже тоді почала зауважувати, що вона дуже дружелюбна.

В якийсь несподіваний момент ми почали спілкуватися: все починалося з простих обійм і банального "привіт". Я геть не одразу зрозуміла хто і яка вона є. Одне я знала точно: вона дуже активна. Профком, прес-центр, фотограф факультету, тренер танцювального гуртка ФЖ. Не один захід не проходить без неї. Своїми сяючими очами від бажання щось робити ​​вона мені подобалася все більше і більше. Я почала звертати увагу на її відповіді на парі, також на жарти, які, до речі, не завжди в тему, але це не тому що вона не знає, коли жартувати, а тому, що вона хоче розбавити ту серйозність та смуток, яких і так багато в цьому житті. Ще мене дивувало її мислення... Вона мов з іншого століття, вірить у любов і силу доброти, на певну проблему дивиться зовсім по іншому, якось, навіть, догори дригом. Трохи дивна, тому що приймає дуже близько до серця все, що встигає побачити.
І чим більше ми проводили часу разом, тим більше я дізнавалася про неї, мені це подобалося, бо вона - не інші. Вона - це окрема субстанція, яку потрібно вивчати, якій не вистачає розуміння в деяких моментах, не вистачає тепла.
Ще вона пише вірші, які не можуть не зачіпити читача, фотографує так, як ще ніхто до неї не бачив, якось по своєму може розкрити те, що знаходиться в її кадрі. Є безліч талантів, які приховано в цій людині, і приховані вони через її певну скромність, де-не-де закритість та страх перед тим, що її не зрозуміють. Але я вірю в неї.

Текст присвячений Марії Прокопенко.
Автор: Олена Когутенко.