Надрукувати
Категорія: Новини

Якби цього епізоду не сталося, його, мабуть, треба було придумати.

Майбутні журналісти, взагалі-то, подібне не могли «просто так» пропустити повз своєї уваги. Сподіваюсь, і не пропустили.

…Студентське відео, яке демонстрували під час зустрічі керівництва ФЖ і профільної кафедри з потенційними абітурієнтами в рамках «Дня відкритих дверей», було побудовано переважною мірою на синхронах Дар’ї Сметанко і Діани Федотової. Перша – «учорашня» випускниця магістратури «Міжнародна журналістика», кореспондент ТРК «Україна» і телеканалу «ДумскаяTV», друга – студентка 1 курсу цієї ж магістратури, кореспондент телеканалу «ДумскаяTV». Молоді, але вже досвідчені журналістки розмірковували про професію, про себе в журналістиці.

Даша, дивлячись разом з усіма свій синхрон, дещо ніяковіла, і більша зацікавленість до відео у неї з’являлась тільки тоді, коли на екрані була її колега-подруга Діана.  

Захід досягав свого апогею, і в якусь мить керівник факультету професор Тетяна Кузнєцова слово запропонувала Сметанко.       

– Тетяно Василівно, на жаль, вже не маю часу на виступ – зйомка у мене за півгодини, – вибачаючись, але досить твердо відповіла остання. І спішно залишила таку рідну їй аудиторію 5у.

На факультеті всі знають, що Даша з великою повагою ставиться до Тетяни Василівни, що в них добрі і, я б сказав, дружні стосунки. Проте, як бачимо, професійний обов’язок – перш за все.

Ще один «вузлик на пам’ять»: зйомка у Сметанко відбувалася в суботу, тобто, у вихідний. Але ж професіонали знають: зйомка – це не просто зйомка відеоряду, синхронів, стенд-апу, а ще й перегляд відзнятого, підготовка закадрового тексту, начитка, монтаж…

          Та що там субота?! Робота телевізійнику (і не тільки телевізійнику) може випасти й у неділю, й рано-вранці чи пізно ввечері будь-якого дня. А коли, скажімо, позаминулого літа у дитячому таборі «Вікторія» трапилася жахлива пожежа, то та ж Cметанко пропрацювала на місці трагедії цілий день. І не полишає цю таку важку тему й досі.

          Тут маю дещо зупинитися і зазначити, що практичні кейси Сметанко, Федотової, деяких інших наших студентів заслуговують на велику повагу. І варто додати, в цих кейсах не лише новинні сюжети, але й авторські програми, фільми, журналістські розслідування (дуже нелегка журналістська спеціалізація) тощо. І дається все це, як правило, ціною значних фізичних та інтелектуальних навантажень, витрачання часу. А час потрібен ще на навчання, відпочинок, особисте життя.

          До чого я веду? А до того, що подекуди, будемо відверті, в журналістику йдуть через її зовнішню привабливість: телеекран, софіти, тебе впізнають на вулиці… Не знаю, чи вабило це Дашу і Діану, коли їм було по 17. Мабуть, вабило. Але суттєво, що трудитися на каналах вони почали вже з перших курсів. І, мабуть, не зразу їм все вдавалося. І колись, можливо, хотілося все кинути. До речі, ніхто їм за це й не дорікнув би (ну хіба що колеги на телеканалі, які навчали їх азів телевізійної журналістики). Але вони не кинули. Працюють і вчаться, вчаться і працюють, і так вже роками.

          «І що ж тут хорошого? Говорячи правду про журналістську працю, ви так «розгоните» своїх потенційних абітурієнтів!» – скаже хтось на все те, що зазначено вище.

Ну, по-перше, це ще не вся правда. У відповідь же запропоную просто подивитися на Сметанко і Федотову, на багатьох інших наших успішних випускників і студентів. Подивитися на їхні щасливі, хоча інколи й втомлені обличчя! Або спитати у них, чи хотіли б вони щось змінити у своєму житті, перейти на іншу, не пов’язану з журналістикою, роботу? Впевнений, відповідь буде негативною.

          Я розумію декана: вона хотіла, щоб Сметанко он-лайн звернулася до юнаків і дівчат, які мріють стати журналістом. Дійсно, це було б добре. Але, думаю, останні таки помітили, що Дар’я вже багато чого сказала своїм ставленням до роботи, до життя. І до навчання (закінчила НУ «ОЮА» з дипломом з відзнакою!), бо навчання – це також праця.        

Ці рядки – сподіваюсь, не надто пафосні – скоріше для тих, хто вже надумав або ж збирається прийняти відповідальне рішення стати журналістом. Точніше, студентом факультету журналістики. Можливо, вони стануть у нагоді й деяким студентам.

Додам, що особисто також ніколи не пожалкував, що свого часу обрав професію журналіста. І міг би пояснити, чому. Але зараз вважаю більш доречним і продуктивним, коли про вибір говорять самі випускники, молоді, але вже досить досвідчені журналісти. В синхроні студентського відео, наживо, своїм особистим прикладом.

Олег Чубук.