Тиждень тому мені випала нагода відвідати Чернівці. Поїхати на канікули саме в час різдвяних свят пощастило завдяки запрошенню родичів і друзів, що живуть в одному із сіл Чернівецької області.

 Це не село, яке асоціативно виникає в нашій уяві, — занедбане і бідне. Тут — кількаповерхові приватні будинки, по-європейському прикрашені тераси, заможні господарства. Незважаючи на прагнення кожного бути кращим, що закладено у людській природі, місцеві жителі готові допомагати одні одним, ділитися і разом переживати негаразди. Буковинці знають: взаємодопомога — панацея від байдужості, що є жахливою хворобою сьогодення.

12 січня. Вирушаємо в дорогу вранці, аби встигнути доїхати до настання ночі. Долаємо понад 500 кілометрів, і ми на місці. Стіл багатий на різноманітні страви, а дім заповнюється друзями. Невдовзі йду спати — знаю, що попереду кілька динамічних днів, які потребуватимуть моїх сил та енергії.

13 січня. Мій день починається об одинадцятій, але родичі на ногах із самого світанку. По-перше, необхідно нагодувати домашню живність. По-друге, гідне відзначення Щедрого вечора та свята Маланки потребує старань і часу, тож господині починають поратися ще вранці. Парубки ж до Маланки готуються заздалегідь (за місяць, а то й раніше). Справа в тому, що молодь, до речі, лише чоловічої статі, об’єднується в гурти, аби організувати свої неповторні екіпажі. Хлопці обирають тематику і замовляють костюми. Потім технічна частина роботи — переобладнання старого автомобіля відповідно до обраної тематики. Так, «Жигулі» перетворюються на «Титанік», колісницю спартанців чи кабріолет Мерилін Монро. Обов’язковий атрибут кожного екіпажу — музичні колонки. Чому? Тільки-но звечоріє, «маланки» починають колесити по селах і гучна музика сповіщає про те, що святкова юрба десь поруч. Відтак господарі можуть приготуватися до зустрічі гостей. Накривається стіл, всі члени родини, а особливо найменші, — на сторожі. Заведено, що «маланки» приїжджають лише до тих будинків, де живуть незаміжні дівчата.

Втім, 13 січня — це, передусім, Щедрий вечір, а отже сімейне свято. У цю ніч буковинці не сплять: частуються, ждуть гостей, зустрічають дітей, які приходять щедрувати.

14 січня. Щороку в цей день проходить фестиваль «Чагорська Маланка». По дорозі у село Чагор, де й відбудеться захід, я бачу десятки молодих людей у національних костюмах. Цікаво, що перевдягатися у маланок традиційних можуть не тільки хлопці, а й дівчата. Головні умови — бажання та відсутність чоловіка чи дружини.

У Чагорі звертаю увагу на сцену, яка розташована посеред майдану. Одразу видно, що фестиваль — захід не аматорський, проходить за підтримки адміні-страції села. Неподалік від сцени стоять чоловіки в яскраво-помаранчевих жилетках — організатори. Приїхали сюди й місцеві журналісти-телевізійники. Роздивившись навколо, засвідчилася, що до фестивалю ретельно готувалися і люди: вони вдягли святкове вбрання, приїхали задовго до початку, аби зайняти місце на стоянці, привітати знайомих і друзів. Цього дня в Чагорі збираються мешканці навколишніх сіл і навіть сусідніх регіонів.

На вулиці мінус 9, а до початку ще із 40 хвилин. Тут же бачу традиційні буковинські хороводи. Їх водять і на ювілеях, і на весіллях, і під час календарних свят — прилив енергії приголомшливий.

Музика грає гучно, репертуар — від «Як у нас на Україні» до буковинських мотивів. Через півгодини починається концерт, який відкривають Дід Мороз і Снігуронька. Але родзинку фестивалю — екіпажі маланок — припасли, звичайно ж, на десерт. А поки що — лотерея, брати участь у якій можуть усі. Призи практичні — свиня і трійко курей. Після того, як визначені переможці, на сцену виходять місцеві обдарування. Пісні, танці, вірші від талановитих дітей і пенсіонерів.

Мені весело, але холодно. На щастя, недалеко бачу вогник, який височіє над наметами, — це ярмарок. Тут можна купити маски, химерні іграшки, поласувати шашликом, салом з часником і глінтвейном. Я обираю гаряче вино, яке пахне яблучним пирогом з корицею.

Минає ще якийсь час, і починається найцікавіше. Колісниця спартанців, загін міньйонів, служба газової інспекції, ковбої зі своїми конями — все це заворожує не тільки красою, а й масштабами. Коли замислюєшся над тим, скільки докладено зусиль, аби зшити костюми і побудувати такі автомобілі (а їх красять, зрізають дахи, приварюють окремі частини), то просто дивуєшся. До того ж, вкладають і немалі гроші — від тисячі гривень до кількох сотень доларів. Ось у таку «копійку» обходяться народні гуляння…

Різдвяні дійства на Буковині не закінчуються

14 січня, вони триватимуть ще тиждень. Але я, трохи втомлена таким гучним святкуванням, поспішаю до улюбленої Одеси, до Чорного моря…

Вероніка Гадяцька

Оригінал - Чорноморські новини